|
Любий,
Ніколи не намагайся мене закрити в коробці, ховати від світу, адже я залежу від нього, він саме в мені, зі мною ! Світло, яке він випромінює – це мої ліки жити попри будь-які складнощі, ніжність , яку він мені приносить – це лейкопластир , який прикриває ще зовсім сирі рани. Красу, яку він створив і творить до сьогодні, змушує моє внутрішнє «Я» знову і знову, не зупиняючись творити, любити й радіти. Безпричинні ревнощі і сварки – це не показник любові, це показник тиранії душі.
Я вже була в клітці, тому не дозволю більше знущатись наді мною..
Якщо ти захочеш, щоб я залежала від тебе, то знай, що цього не буде. Я можу кохати тебе усією душею, можу бути твоєю, захоплюватись тобою, довіряти, турбуватись, хвилюватись, але доти, поки я цього хочу і мені це потрібно. Я не збираюсь робити тебе своїм наркотиком. Чому? Бо, думаю, пам’ятаєш, що трапляється із залежними людьми. Бачив їхні зуби, гнилу шкіру, страшенну ломку і зморені очі…Так-от, це саме відбувається в душі, коли кимось мариш. А я так жити не збираюсь. Занадто себе люблю, водночас віддаючи себе повністю. Парадоксально, знаю.
Ніколи не зв’язуй мені руки. Ти забув, що я дитина свободи? Найбільша помилка людей в цілому – втримати її. Будь зі мною вільний, викинь свою скутість і побігли ловити невловимого вітру, писати разом вірші, поеми, прозу, романи; прибирати в занедбаній маленькій квартирці, готувати смажену картоплю на старій сковорідці, але ж разом! Поїдьмо у невідоме місто і там загубимося, втратимо голову від пристрасті один до одного, отримуючи несамовитий адреналін, враження, почуття піднесення, що це відбувається саме з нами; ти ж бачиш мене таку дитинну й легку, бачиш моє золотаве волосся, мої очі кольору свіжоскошеної трави, бачиш в мені пташку, яка полює за…життям.
Тому прийми ж мене такою!
Ніколи не обіцяй мені. Нічого. Від «… навіки буду з тобою» до «..зроблю тебе щасливою..». Я, хоч і молода, але не дурна. Коли таке обіцяється, автоматично уся правдивість цих слів тріскається на шматки, розвіюється по всьому світу й, наче її не існувало. Гадаєш, що занадто категорична? Можливо, але це моя правда. Єдине, в що я буду вірити, так це у твої владні руки, які вестимуть за собою, які знатимуть ціну своїм словам і діям, які не дозволять усе зіпсувати й покинути мене напризволяще. Я віритиму не красномовним устам, а - стриманим, щирим, ніжним, солодким вигинам губ мого чоловіка. Моя впевненість полягатиме в серйозності намірів, саме в щирості бажань творити наш світ разом..
Ніколи не давай мені надій, бо я повірю…
Бо я чекатиму …Усі мої думки будуть лише покладені на ці сподівання. Я ж тремтітиму, як приречена перед днем страти. Моїй відданості немає меж, моїй щирості скаженого стукоту серця немає виправдання. Так, я давно готова до падіння, до розчарування, до жорсткої реальності, тому і написала тобі декілька своїх «ніколи не..», щоб мої крила на цей випадок вціліли…
Ніколи не…
Хотіла написати «..не кажи «я тебе кохаю», бо не повірю..», але мушу признатись собі, що не вірити у слова я маю право, але не вірити тобі – це злочин проти самої себе..
З любов’ю,
Як завжди твоя…
ID:
823309
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 29.01.2019 22:26:45
© дата внесення змiн: 15.12.2020 22:37:15
автор: дівчина з третього поверху
Вкажіть причину вашої скарги
|
Прекрасна проза справжнього кохання! 
