Із дощем і тере́ном замерзлим,
мокрим снігом - паркан розчинився,
а у церкві холодній і темній -
Поспішали вже при́́́́шлі піти.
З напівмороку голос байдужий
Провіщав ним незвіданні висі,
а свічки то горіли, то гасли,
і хтось плакав і Богу молився...
Все мине, знов себе відшукає,
і весна віднайде свою квітку,
І бджола розцілує пелюстки
у суцвіттях садів наших яблунь.
Так лелеки до дому вернуться,
І клекочуть як сонце згорає,
а рука материнська колиску
увісні пригойдає.
З нами все, і без нас віднайдеться,
знов мине і себе відшукає,
коли очі свій місяць побачать,
в примерканні, як пахне бузок.
Де стоптали ми ноги і серце-
на дорогах, шляхах і стежинах,
синіх квітах і плитах могильних-
там Любов Свою душу знайде
На вічну пам’ять моєї сестрички Віти,
Нашому Янголу охоронцю,
Вдячність і любов її добрій Душі...
Жива мені довіку
