З тобою ми наче стіни,
Як небо чисте, безмежні,
Наші обійми були би простими,
Та почуття тепер протележні.
Поміж нами чорніють смуги,
Що навпіл нас розірвали,
Тільки б серце не знало, не бачило туги,
Тільки б ти мене більш не гукала.
І у снах моїх більш не з’являлась,
Щоб на ранок в душі не боліло,
Щоб стрічка між нами на вік розірвалась,
Що з тобою сплела, моя мила.
Бо шию ця стрічка обвила,
Я не можу, я в ній задихаюсь,
Я знаю, я бачу, що ти не любила,
Але я все одно посміхаюсь.
Я знаю, що все не вічно,
І мене, якось, також не буде,
Але я уві сні бачу твоє обличчя,
І ніколи його не забуду.