Душа під прицілом,
Руки обвиті путами,
Безмежність єднає тілом,
Яке не можна забути.
Не можна забути слова,
Які тепер не суттєві,
Неначе росою обвита трава,
Та спогади більш не життєві.
Сильною стала реакція,
Штовхаючи душу у прірву,
Яку поміж нами сплела радіація,
Фарбою нашою, сірою.
І хоч ми безмежно щирі,
Як хмари пливем у безодню,
Згадаючи очі безкрайньо красиві,
Яких не бачу сьогодні.
І голос тепер не почується,
Не чутно шелест мережами,
Мрії більш не відбудуться,
Не будемо більше за межами.
