Жаль не цінуємо людину
Коли із нами вона кожну днину
Та лиш тоді,коли втрачаєм
То гіркі сльози часто проливаєм
Та ними не повернеш ти людину
Не в силах це людських,а жаль
Бо часом хочеться поговорити хоч хвилину
Чи сісти поруч і дивитись в даль
Відчути дотик,і почути голос
Тей самий,що лунає у душі
Бо не заповнить порожнечу й космос
У ній і зараз все ідуть дощі
Говорять,час,лікує рани
Та це лиш міф,з яким всім легше жить
Це все лиш чергова омана
Вони говорять треба пережить
Їм не відчути твого болю
Його не можна передать
І тільки дай йому ти волю
Він може повністю зломать
Багато слів хотілося б сказати
Поцілувати міцно,обійнять
Жаль,можу тільки в снах це мати
А так хотілося б щодня
Чому ж не знаємо нічому ціну?
Не бережемо те,що долею дано
Коли ж втрачаємо відчуваємо провину
І згадуємо як добре нам було
