У цих лісах жили колись дуліби,
Свободу цінували над усе,
Ростили хліб і мали ще й до хліба
З того, що Бог в долонях принесе.
А заздрощів із пихою не знали,
Шляхетських не любили батогів,
Гостей та рідних радо зустрічали,
Й залізом зустрічали ворогів.
Пройшли віки, поділися заброди,
Стекли, немов вода у білий рінь,
Та зайдеш в ліс і вигукнеш: Свобода!
І відгукнуться сотні поколінь.
