Я допиваю свій келих журби
І бачу дно, що вкрите чистим сріблом.
Все віддаляюся від сірої юрби,
Іду на ледь помітний промінь світла.
І посміхаюся я крізь свою печаль,
Вдивляючись у ніч в якійсь тривозі.
Розбите скло – мозаїка бажань,
Скло розтеклося блиском по підлозі.
Я допиваю свій келих журби,
Знімаю срібло з ніжного зап’ястя.
Кладу край столу, близько до стіни.
Келих розбитий, що ж, мабуть, на щастя.
. Дякую, що завітали)
