Як же сталося так
у країні людей?
Кожен гне свою правду
й начхати,
як твій ближній живе:
чи без просипу п'є,
чи кричить уночі
від утрати.
Може хтось прилетів
із далеких світів,
скупив совість людську
за дукати?!
Може тут залишив
змій з десятком голів,
нам нащадків своїх
керувати?
Ми не бачимо в них
ні очей, ні облич,
але так і йдемо
мандрувати...
Тягнемося без сил,
за ногами лиш пил,
хіба всі зареклися
мовчати?
Кажуть — ціль за горою,
все одно за якою,
тільки б пару реформ
подолати.
До двадцятих років
і твердих берегів,
до покращень усіх —
не волати!
Їм ні в сором ніщо,
стало гірш ніж було,
комусь хочеться змін —
покарати.
Всіх найкращих синів,
найвірніших братів
зі страху́ й переляку —
за ґрати.
Може час підійшов
свою честь від оков
хижаків-“вожаків”
визволяти?
Щоб країна була,
і дитина росла,
й не припало старим
доживати.
12.2017 р.
Крик душі.....
