О Боже! Що я наробила...
Говорить згороьвана мати.
Сьогодні дитя схоронила...
Яке не зайде більш до хати...
А голод нутро дошкуляє,
Хоча би одну картоплину.
Та де її взяти... Немає...
І косить той морок людину...
Ні пташечки, а ні тваринки,
В селі не побачиш собаки.
В печі догорають жаринки,
Дерева стоять, як ломаки.
Не чути дитячого сміху,
Не бігають діти юрбою.
Ні радості, а ні потіхи,
Забрала їх смерть із собою...
Забрала... І більш не поверне,
Село засинає самотньо...
Схилились над річкою верби,
Згадалось минуле сьогодні...
Його не забути ніколи,
Влилося у кожну родину.
Роки, що принесли нам горе,
Не знищили нашу країну....
Про злочини які творив комуністичний режим потрібно памятати вічно!
Бо хто забув або не знає минулого - той і не матиме майбунього. Я про голодомор знаю із розповідей моїх батьків. І це жахіття неможливо описати, бо нормальна людина не здатна сприйняти це розумом. Вірш Ваш викликає не аби які емоції.