О Боже! Що я наробила...
Говорить згороьвана мати.
Сьогодні дитя схоронила...
Яке не зайде більш до хати...
А голод нутро дошкуляє,
Хоча би одну картоплину.
Та де її взяти... Немає...
І косить той морок людину...
Ні пташечки, а ні тваринки,
В селі не побачиш собаки.
В печі догорають жаринки,
Дерева стоять, як ломаки.
Не чути дитячого сміху,
Не бігають діти юрбою.
Ні радості, а ні потіхи,
Забрала їх смерть із собою...
Забрала... І більш не поверне,
Село засинає самотньо...
Схилились над річкою верби,
Згадалось минуле сьогодні...
Його не забути ніколи,
Влилося у кожну родину.
Роки, що принесли нам горе,
Не знищили нашу країну....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762572
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 27.11.2017
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)