|
Ти людей біля себе зібрав,
Свіжих квітів принесли багато,
Та якби раніше хто знав,
Що нестимуть їх не на свято.
Ці квіти клали у ноги,
У холодні й тверді наче камінь,
Ці квіти оплакали сльози,
Які не сушив навіть сонячний промінь.
Ти лежиш нерухомий, та як живий,
Усміхаєшся, наче чуєш,
Для смерті такий молодий,
А вже останню ніч у домі ночуєш.
Несуть солдати у домовині,
Попереду фото і чорна стрічка,
Всі йдуть у чорній хустині,
Вже догоріла життя твого свічка.
Останні прощання, і сил вже нема,
Чому ж доля така трагічна,
Тебе забрала холодна яма сира,
Земля тобі пухом і пам’ять вічна!
Цінуйте рідних та близьких людей. Радійте з ними, співчувайте їм, бережіть кожну мить проведену з ними. Не зволікайте побажаннями, розмовами, бо ж незнаєш чи буде ще така нагода. Ми часто думаємо, що встигнемо сказати "дякую" чи "вибач", встигнемо зустрітись чи поговорити. А можливо вже і ні...Я також думала, що встигну. Встигну відверто поговорити, випити чаю ввечері, вибачитись та подякувати. І навіть не думала, що останні прощання, обійми та поцілунок дійсно будуть ОСТАННІМИ. І те, що хотіла я все ж таки сказала. Але де? А там, де це робити зовсім не хочеться...Тому не мовчіть, завжди говоріть, адже інколи багато чого залишається несказанне.
ID:
759065
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 06.11.2017 19:50:40
© дата внесення змiн: 06.11.2017 19:51:49
автор: Катрін Гарай
Вкажіть причину вашої скарги
|
