Історія – то є не просто час,
Події й люд там у клубок сплелися,
Коли хотілось плакать і кричать
Від того, що всі мрії не збулися.
А час летів і долю напинав,
Важку, вдовину долю України,
Де хрест і пісня, де народ конав,
Та вижив: знать хотів, що буде після.
У голод у тридцяті врятувавсь,
Лишивсь напівживий… Чи не для суду?
А далі 37-ий влаштував
Віссаріон, із Грузії Іуда.
Це він війну на плечі нам поклав,
Котру проніс народ і раз, і вдруге,*
Та перемогу впевнено кував,
Хоч мав у серці непомірну тугу,
Що вилилась у праведну мету –
Оплакану й омріяну свободу,
Й після стількох в історії потуг,
Таки здобуто волю всім народом!
І хоч, здавалось, воля – ось вона,
Та московити все до рук прибрали,
І ось аж через двадцять літ... війна…
А може, і не м’язи то заграли,
А вміло запланований реванш,
Щоби затиснуть нас тугіш петлею?
Щоб нахилити знаву до параш?
Вони не просто дурнів з себе клеють –
Не можуть нам пробачити Майдан,
Коли народ закинув їхні пута,
Коли не захотів уже ридать…
Це добре зрозумів кривавий Путін.
Та той, хто волі укусив хоч раз,
Недоїдки вже споживать не буде,
Це усвідомити вже й Путіну пора:
Ми – не раби, ми здавна вільні люди!
23.10.2016.
* …проніс народ і раз, і вдруге – Війна пройшла із заходу на схід і назад.
Ганна Верес (Демиденко).
Якраз у свідомості і проблема:свідомість загарбника і свідомість вільної людини дуже різняться
