А я не хочу жити заборонами!
Безликий люд диктує свої правила.
Всі твердять: воля від диявола!
Глупці з стерильними законами.
Ґвалтує світ серпанок душ людей,
Дитячі мрії топче під ногами.
Епоха кріпаків, що ланцюгами
Єство свободи прикували, як трофей.
Жага до слави почуття всі вбила,
Загарбала, спустошила дотла...
Искра погасла й не дала тепла,
І все ж якусь надію запалила.
Її відгОлос й досі часом чути,
Його придушують, та він живе.
Коли доба невіри вже спливе
Ламати буде він неволі пута.
Мовчать раби в байдужості й покорі -
Невільники буденності життя.
Очима тьмяними не зрять сенсу буття,
Побачать лиш, як гаснуть волі зорі.
Ридають, плачуть тяжко небеса,
Своє оплакують невдячне сотворіння.
Творець же перетворить все у тління,
У вічний морок. Пропаде краса.
Фатальна суміш зла й зневіри.
Харон вже переповнив свій човен.
Ціна - життя, а лізуть на рожен...
Чому цей світ ні в чім не знає міри?!
Шукаю шлях свій до свободи,
Щоб виділитись з сірої юрби.
Юнацький запал не терпить журби.
Я жити хочу, хоч без насолоди.
