Поруч з нами є країна, що лежить на сході,
То недоімперія і тюрма народів,
Що сторіччями ненависть довкола ростила,
Зневажала, грабувала та кров'ю залила.
"Все твоє тепер моє" - голосно кричали,
Мову, віру, навіть пам'ять скалічили, вкрали.
Ще почали українця братом називати,
Бо назвавши когось братом, легше грабувати.
І вони самі для себе збудували грати,
Намагались за ті грати цілий світ запхати,
Та важкою дуже кров'ю ми таки звільнились.
В тій тюрмі не зникли ми і не розчинились
Бо одне для них ніколи викрасти не сила,
Джерело живої сили, що нас породила,
Що дає нам силу жити, творити, любити,
Й навіть у страшній безодні себе боронити.
А вони без тої сили моляться на грати
Навіть зайвим хромосомам є час помирати
Помирати поступово, тихо по частинам,
Так, щоб не давати волі залежним країнам.
Першим помирає розум, творячи чудовиськ,
Потім серце, потім воля, помирає совість
І вони неначе зомбі ні живі ні мертві.
Із напівживої плоті провісники смерті.
Лізе, лізе у Україну ця зомбі навала,
До святого джерела, що сили давала.
Але наша жива сила лиш нас захищає.
Бо за нами наша воля і правда святая!
Ю. Брайтон
