Хвиля б'є в високий берег, його підриває,
Вітер гне високу вербу, до долу згинає.
Раз за разом налітає і хоче зламати,
І здається вже немає сили стояти,
І зламається верба, та як вітер згасне,
Знов розігнеться вона струнка і прекрасна
Серед зламаних дерев вціліла єдина,
Схожа долею на неї моя Україна,
Що віками так стояла і кожна навала
Намагалася зламати та тільки згинала.
Та встоявши з кожним разом і знову, і знову,
Повертала свою віру, традицію, мову,
І усе своє єство, всю силу і волю,
Обираючи завжди свою власну долю.
І вистоїть сила мужніх, незламне служіння,
Кров героїв окропить їй вічне коріння.
І забракне в вітра сили...
Ю. Брайтон
