Рідний вчителю мій, я пригадую час,
Коли пив всім єством насолоду
Ваших приповісте́й
Про мита́рства сліпих кобзарів!
Добрий вчителю мій, я пізнав вашу постать
Крізь смуги колючого дроту
В жовтім світлі прикутих
Над зоною прожекторі́в!
Я кричав вам услід, не зважаючи на заборони,
Голосами дитинства, відлунням шкільної пори,
Та нещадно пекли мої плечі червоні пагони
І ковтали, мов зрадники, мову шалені вітри.
Вранці вас поведуть під шатро́ оксамитових сосен,
Рипнуть кроки глухі, як завіси дверей КДБ,
Де випитував слідчий подробиці наших відносин,
Де я тричі відрікся від вас, загубивши себе.
Старшина вам горілки у склянку чутливо налиє:
«Пий за смерть, старичок!», ну а далі усе без промов,
І зірвуть образок чиїсь руки з ослаблої шиї!
А на вії впаде теплий сніг, як остання любов…
