Ще один день який здавався примітивним до відчаю. Одне бажання втекти від всіх і всьго. Жодного бажання хоча б як вислужитися перед рідними. В голові одне- з мене на сьогодні досить. Графік розписаний погодинно і ні хвилинки на себе чи на свою сім'ю, своїх батьків. Як мені осточортіло грати під дудку свого чоловіка. Егоїста з великої букви , для якого існують тільки свої батьки, а про моїх навіть на свята забуває спитатися. Мені робиться страшно в що я перетворилася, я не хочу бути такою як він. Колись я була душею компанії. Жарти, божевільні емоції, нестримані вчинки. Це все дуля я. А тепер хто я? Я навіть не знаю як мені на це питання відповісти. Я загубилася, стала нікчемною тінню. Зрадила свої принципи і бажання і дала себе обдурити казками одного мисливця на овець. Боляче коли розумієш що. Все брехня і скільки часу втрачено. Скільки часу мої батьки не бачили своїх онуків, а саме шість років... ніщо не може повернути цей втрачений час.
