Ніколи вже не буде, як колись...
Давно вже відійшли безсонні ночі,
В них погляд твій, закоханно-дівочий,
Та безліч мрій, що майже не збулись.
Пройшли часи примарних сподівань
На те, що хтось з нас зміниться на краще...
Тягали ковдру, невідомо, нащо
Увесь етап виснажливих змагань...
Давно я вже тобі не дарував
На наші дати білосніжні квіти,
Коли раділи ми, неначе діти,
Що Бог такі несхожі пазли склав...
Ідуть роки, веселі та сумні,
В них повна чаша радощів та болю...
Вчимося ми сприймати все як долю
Та розуміти речі головні.
І вже не так далека сива старість,
Та я тебе міцніше обійму...
Моя кохана, от, скажи, чому
Ніколи не було в нас так, як зараз?
Життєво, зворушливо, відкрито... Відчувається, що багато пройдено і приємно, що кохання живе...
Останній катрен вибився з ритму. Легко поправити, якщо спробувати переставити рядочки : 2 - з першим, 4 з третім. Звісно, що дещо треба буде підправити, щоб повноцінна була картина.
Та я тебе міцніше обійму,
Бо вже не так далека сіра старість...
Ніколи не було в нас так, як зараз.
Моя кохана, от скажи, чому?..
Все ваше, я тільки порадила, не змінюючи нічого. Вирішувати вам, як автору. З теплом.
Дякую, Олено, за уважне прочитання. У Вашому варіанті п'ятий катрен, дійсно, більш органічно поєднується із попередніми за ритмом. Але у даному випадку пріоритетним скоріше було його протиставлення із усіма іншими за змістом, особливо, останнього рядка із першим, що і підкреслює назва твору.
Приємна Ваша небайдужість. Із повагою.
Дякую, Олено, за уважне прочитання. У Вашому варіанті п'ятий катрен, дійсно, більш органічно поєднується із попередніми за ритмом. Але у даному випадку пріоритетним скоріше було його протиставлення із усіма іншими за змістом, особливо, останнього рядка із першим, що і підкреслює назва твору.
Із повагою. 
