Десь весна загуляла, бо жінка ж.
І забула про справи вона.
Повернулась тихенько навшпиньках:
А навколо цвіте сивина.
Це все вітер зробив таке лихо,
Піддалась на спокусу весна.
Схватив вихор її на потіху...
Ой, ти, вітре, твоя це вина.
Повернулась, зітхнула (втомилась),
Та до діла вже братись пора.
Після ночі ще дощиком вмилась...
Не забудеться довго ця гра.
За ніч сніг поскидала із квітів,
Розтопила сніги у струмки.
І не треба нікому тут ліків,
І ніхто не жалівсь - навпаки.
Посміхнулося сонце ранкове,
Освітило квітучий їй шлях:
Барвінковий, пахучий бузковий,
Щира посмішка й радість в очах.
