Все перемелеться, невідворотне відбудеться.
Нас розіграють уміло, неначе етюди. Ця
Партія ще недописана: нотами, струнами,
Клавішами, барабанами в серці пульсує. Ми
Все обірвемо, натиснемо /рухи/ на паузу.
Навіть без дотику, чуєш, зашкалює градус у
Першому такті. А скільки їх, Боже, відміряно?
Скільки не зібрано? Скільки даремно намріяно?
Перетасуються карти в колоді – ми звуками
Будемо падати в тишу і подихи слухати.
Тільки без дотиків… Тягнуться пальці до музики.
Просто зіграємо. Слово зав’яжемо вузликом.
В сутінках небо /приручене/ вляжеться ковдрою,
Рухи - у погляди. Станемо піснею довгою.
Все перемелеться. Невідворотне відбудеться.
Все, що насправді не сталось, /в мені/ не забудеться…
Ой, Ленусь.. що тобі сказати?)) навіть коли хочу написати щось серйозне, в мені бере верх мрійливий романтик і ось такі вірші пишуться...
мені приємно, якщо вони когось не залишають байдужими. Спасибі!
