Віршує знову ніч війною й болем…
Молю, аби закутала у сни
Із небом, синім, понад житнім полем,
Чи пролісками, першими, весни.
«Чому, – питаю, – нічко-чарівнице,
Ти не даруєш спогадів мені,
Про смак води у батьковій криниці?
Думки чому купаєш у війні?»
Й прислала ніч слова в тремтяче серце:
«Забудь сьогодні про спокійні сни,
Коли сини за землю, рідну, в герці,
Коли над ними дощ із куль, рясний,
І капле кров, жива, а не водиця,
І гаснуть рано молоді життя,
Й востаннє тіло обійма вдовиця
Того, із ким плекала майбуття.»
Я, присоромлена, беру перо у руки…
І… вже з бійцями… на передовій:
В окопах, бліндажах, терплю їх муки…
Молюсь, аби не зник наш родовід.
18.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
Дуже гарно! Я також молюся за наших воїнів, наш самий кращий, самий патріотичний потенціал
Помовчи.
Помовчи, помовчи . І помолимось богу.
Хлопців ми провели у останній, скорботний їх путь.
Захищали вони нам життя і життєву дорогу,
А тепер вже пора в тиші їм, в самоті відпочить.
Глухий дзвін від землі впав на серце приглушеним болем,
Відбиваючи в серці, як вічно скорботний набат.
Помовчи, помовчи . І помолимось богу.
За братів, за батьків і повіки маленьких синів.
Ще не встигли вони покохати - зібрались в далеку дорогу,
Ще не встигли вони посадити чи виростить сад.
Гуркітливий набат, прогримів в їхню честь десь за рогом,
Журавлиний косяк прикриває крилами їх шлях.
Поможи мені боже піднятись з колін, умовляю,
Бо не маю вже сил, зруйнувала біда мене вщент.
Друзів я схоронив, душу виплескав , серцем страждаю ,
Світоч вмить спалахнув, свічею згорівши до тла.
Поможи мені боже піднятись з колін, умовляю,
Бо не маю вже сил, зруйнувала біда мене вщент.
Друзів я схоронив, душу виплескав , серцем страждаю ,
Світоч вмить спалахнув, свічею згорівши до тла. Саме так! Гарний вірш. патріотичний.
В тривозі день, кошмарні сни
Бо гинуть дочки і сини
В кровавій бійні бо до нас
прийшов загарбник на Донбас
жорстокий, підлий лицемір
Це бувший брат? - ні хижий звір.
Тому й віршується вночі
Лукавство й підлість клянучи.
Спасибі, Євгене, за експромт. Ви праві, немає спокою і вночі, особливо творчим вразливим душам, люблячим свою землю, дітей, Україну. Іноді здається, що кожен зробив аудит свого ставлення до вічних людських цінностей, до батьківщини, до громадянської позиції своєї і свого ближнього. Ніщо в житті не проходить без наслідків. Рада Вашому візиту. Між іншим, Лохвиця - місто моєї юності (вчилася там 3роки з 1966 по 1969р.р.)
З молитвою і вірою, і такими людьми, наш український родовід житиме і житиме. не дочекаються вороги цього ніколи. Одні на війні, інші словом, українським словом, але усі разом збережемо і державу і суспільство. Дякую за вірш.
