Вчора ввечері падав сніг.
Падав сніг не на той поріг.
І ніде не було кота,
Щоб собі заліпив пирога...
Видивлялась маленьких слідів:
Не ховали кущі вуханів.
не стояв на горбку сніговик,
не протоптував стежку двірник.
Не гудів над дахами дзвін.
Тихим був перехідний двір.
Десь-кудись віднесло коляду...
Стрілки міряли час в пітьму.
...На столі запалили свічки.
В ялинкових прикрасах - зірки.
Розпізнаю маленьку себе,
Заспіваю тихенько «...тут же...»:
Колись ввечері падав сніг,
Він творив мій затишний світ:
Зайці кутались гіллям ялиць,
Сон долав навіть хитрих лисиць.
Тож коли замете мій поріг,
Не розділю «тепер» і «торік»:
По лелітках, по спогадах, снах
розпізнаю той давній шлях.
...А на ранок нападає сніг.
На тоді, і на вже, - сто доріг.
Серед них є одна моя.
Туди прагне, як дива, душа.
