Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Любов Ігнатова: Я колись промину - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Ярослав К., 06.03.2019 - 00:27
...щоб летіла не в чорну діру , а у сонячний день Як іноді цікаво перегукуються думки Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, думки перекликаються досить часто, тільки грають різними відтінками
НАУМ, 04.08.2017 - 11:55
Коли бризки думок опадають, як роси,І ясніє наш погляд по волі Творця: Перед нами нараз відкривається вічність, Бо ми створені Ним для життя без кінця! К НАСТОЯЩЕЙ ЖИЗНИ (На стих. «Размышления о жизни» Ольки Листопад) Письмо Титу 1:2 «на основании надежды на вечную жизнь, ту, что прежде давних времен обещал Бог, не могущий лгать,» Настанет время и не будет их, Могил и кладбищ, что таят унынье. Былое и не вспомнится тогда – Все возвратятся к вечной жизни. Мы до сегодня ввергнуты во тьму. Никто нам правды не раскрыл секрета. Мы в мире мифов и легенд живем И волею врага нам Библия была закрыта. Наука многого достигла на пути, Раскрыты колдовства и суеверья. Но силы зла запутали людей, Посеяли раздоры и смятенья. Сегодня экстрасенсы без конца, Как призраки средневекового виденья, Под робкое молчание попов Орудуют в толпе невежд и извращенцев. Пугаться суеверий ни к чему, Хоть многие невежеством забиты. Все человечество имеет шанс – Доступность Библии открыта! Читайте и задумайтесь над тем Кто мы такие, чьи мы дети. Бог на Земле порядок наведет…. И каждый за свою судьбу в ответе! Анатолійович, 12.04.2017 - 22:19
Звідки такі пронизливі і геніальні думки!? Дитино! Моєму сину 42 роки. І я вважаю його маленьким... Хоча він самостійна людина, має свій невеличкий будівельний бізнес. Як все бистроплинно... Любонько! Нехай це колись настане як можна пізніше! Щастя тобі, здоров"я, творчості!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я ще не збираюсь. Але... знаєте, коли ховаєш дворічну дитину, коли інша дитина, з якою щойно розмовляла по телефону, опиняється на межі між життям і смертю через якогось, вибачте, козла, що вирішив випендритися перед черговою подругою... починаєш розуміти, що життя дуже тендітна штука, яка може перерватися будь-якої миті...Дякую Вам за побажання! Навзаєм! віталій чепіжний, 21.11.2016 - 22:04
Красиво,зачаровує, але надто зарано такі рядки.Не наврочте.Згадайте історію поезії.
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за візит! Іноді думка як влізе у голову.... Дантес, 15.11.2016 - 15:07
Вибачте, Любонько, своїх слів нема. Євтушенка покличу - така співзвучність... Зашумит ли клеверное поле, заскрипят ли сосны на ветру, я замру, прислушаюсь и вспомню, что и я когда-нибудь умру. Но на крыше возле водостока встанет мальчик с голубем тугим, и пойму, что умереть — жестоко и к себе, и, главное, к другим. Чувства жизни нет без чувства смерти. Мы уйдем не как в песок вода, но живые, те, что мертвых сменят, не заменят мертвых никогда. Кое-что я в жизни этой понял,— значит, я недаром битым был. Я забыл, казалось, все, что помнил, но запомнил все, что я забыл. Понял я, что в детстве снег пушистей, зеленее в юности холмы, понял я, что в жизни столько жизней, сколько раз любили в жизни мы. Понял я, что тайно был причастен к стольким людям сразу всех времен. Понял я, что человек несчастен, потому что счастья ищет он. В счастье есть порой такая тупость. Счастье смотрит пусто и легко. Горе смотрит, горестно потупясь, потому и видит глубоко. Счастье — словно взгляд из самолета. Горе видит землю без прикрас. В счастье есть предательское что-то — горе человека не предаст. Счастлив был и я неосторожно, слава богу — счастье не сбылось. Я хотел того, что невозможно. Хорошо, что мне не удалось. Я люблю вас, люди-человеки, и стремленье к счастью вам прощу. Я теперь счастливым стал навеки, потому что счастья не ищу. Мне бы — только клевера сладинку на губах застывших уберечь. Мне бы — только малую слабинку — все-таки совсем не умереть. Іван Мотрюк, 08.11.2016 - 14:39
Щоб летіла не в ніч, а у сонячний лагідний день,Ще напишу для вас я багато віршів і пісень. олена гай, 05.11.2016 - 06:28
із маленької стежини -на широкий шлях із маленької дитини- до поетки у житах....і філософія Ваша подобається Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ДЯКУЮ за розуміння і підтримку!
Наталі Калиновська, 04.11.2016 - 18:51
Вірші — бризки думок, подаровані милістю неба?Росянисті сліди у пухнастих м'яких споришах? Я ОЧАРОВАНА!!! Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
мені надзвичайно приємно, ДЯКУЮ!
Ліна Ланська, 04.11.2016 - 16:32
Любочко,чи не пора вже пити на брудершафт? Щось ми вже занадто запротоколились...
Lana P., 04.11.2016 - 01:02
так, ми всі колись проминем... а як прокладемо шлях для душі? -- слушна думка, Любцю
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую за розуміння!
stawitscky, 03.11.2016 - 10:42
Люба, неймовірно гарно, неймовірно печально і неймовірно дочасно.Друзі любі мої, нам ще рано в далеку дорогу,Ще на полі на нашім достигнуть високі жита, Ще онуків своїх, перед тим, як довіритись Богу, Ми повинні навчити і справи свої передать. Передати усе: оце небо високої мрії, Оці сонячні ранки й пастельне тепло берегів, І надію батьків, що ніколи душа не змаліє Захищать, як вони, свою землю від злих ворогів. І навчити: пісень, що співали діди у походах, Берегти свою віру від єресі і від хули, Пізнавати манкуртів під іменем «слуги народу» І святити дорогу, яку ще й самі не пройшли. Тож закинем подалі зневіру свою і знемогу, Засіваймо поля і лаштуймося збіжжя збирать, Нам ще зовсім не час готуватись в далеку дорогу, Бо нащадки, я певен, ніколи цього не простять. Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ой, як Ви гарно написали! Ще треба встигнути так багато! ДЯКУЮ!
Владимир Зозуля, 03.11.2016 - 09:28
светло так "проминули", Люба.так пишут, когда еще верят, еще надеются... Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
мені ж іще сорока немає, а, якщо вірити відомому фільму, — після сорока життя тільки починається...Дякую, Володю! |
|
|