Моє рідне село, тут моє джерело,
Життя мого живильна криниця.
Ця небесна блакить,
Кожну мить нас п’янить…
А чому й дотепер таємниця.
Стеле стежку як дим, осінь листям рудим,
Перли сипле в саду багряниця.
Як божественна мить,
У душі палахтить…
Обнімає мене чарівниця.
Бусьок ген угорі, молодий на порі,
У політ свій далекий моститься.
Вітер вдалеч манить,
У гаю гомонить…
Захотілося з буськом проститься.
І так легко мені, чи хмільний у вині,
Чи здається мені то чи сниться?
Десь струмочок дзюрчить,
Як сопілка звучить…
Комусь хоче буркун пожуриться.
Схаменуся утім, поспішу в рідний дім,
Щоб води із криниці напиться.
Щось у грудях щемить,
Так серденько болить…
Зустрічає з дороги світлиця.
Я у свій Оберіг, знов ступлю на поріг,
Поклонюсь, як колись для годиться.
Нерозірвана нить,
Поклонитись велить…
До криниці піду щоб умиться.
Стеле стежку як дим, осінь листям рудим,
Перли сипле в саду багряниця.
Як божественна мить,
У душі палахтить…
Обнімає мене чарівниця. ЧАРІВНО! БЕРУ НА ПАМ'ЯТЬ ЦЮ НЕЗБАГНЕННУ КРАСУ!
Якщо я себе не поважатиму то мені повага непотрібна Михайле. 
