Є речі, які потрібно забрати в могилу,
Є речі, які я колись врешті-решт заберу,
Я пізнав, усю, болі і відчаю силу,
І в чергове я точно її не пройду .
Краще жити самому у повній, понурій тиші,
Тільки чути як цокають стрілки вперед і вперед,
А попало з ким жити, ніби коту і миші
Все одно що чекати, доки вб'є мене дим сигарет.
Так повільно іде все, іде все водночас стрімко,
І зогледітись навіть не встиг як пройшли роки,
Я й надалі один, все ще чую як цокають стрілки,
І до дому пустого, без тебе, не хочу іти.
Я посиджу ще тут, ніби сам на пустому пероні,
Адже всі є пусті, як слова не прикуті довірою,
Все життя це дорога в напівпустому вагоні,
А прості пересічні - скелети прикрашені шкірою.
Без емоцій не зміг, саме так як і здатись без бою,
Тільки програний навіть не бій, я програв тобі цілу війну.
Є ще речі що маю забрати в могилу,
Є і ті, які врешті-решт заберу.
ID:
680252
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 26.07.2016 19:49:24
© дата внесення змiн: 26.07.2016 19:52:06
автор: Віктор Непомнящий
Вкажіть причину вашої скарги
|
