ФАНТАСТИКА-АУТОПІЯ
∞Група XXV∞
04.12.2015-19.07.2016
Хто вона – людина? Розум в тілі, який з часом
став більш гуманнішим. Чому гуманний? Тому, що за
всі прожиті віки, коли тіло було прекрасніше за душу,
людський розум перевернув це уявлення. Тіло ставало з
часом іншим. Не сказати потворнішим, адже, в кожну
епоху, людина (починаючи з первісних) виглядала по
своєму.
Жива матерія помирала, згасала разом із ядром
планети, що за все існування вливала в нас кров, і ми
були одним цілим.
Одне на світі – кохання. Воно не від’ємне від
живого чи мертвого. Воно ціле, як всесвіт, як ти –
читач, і я.
Коли ніхто не вгадав з кінцем світу.
Та чи хто знав, що ми так змінимось?
О.В. Рибалко
НАШІ ЧАСИ
Тільки прокинувшись, вона одразу потянулась за
айфоном. Ранкові побажання «вдалого дня» від друзів
стимулюють швидко вставати та радіти всьому новому.
Зібравшись, батьки як завжди кладуть в сумку запасний
інгалятор та відвозять її до університету. Вже 5 років як
Аліна хворіє астмою, але з вродженою життєрадісністю
крокує вперед. Вона студентка п’ятого курсу
факультету Екології. Дуже гарна світлява дівчина з
хронічною чесністю та впертістю, показує, як треба
берегти світ в якому живемо.
Університет готується до Нового 2016 року. На
першому місці здача сесії та новорічні концерти, в яких
вона любить приймати участь. Впродовж 4 навчальних
років її знають як піаністку та Королеву Східних
танців. На кожну велику перерву Аліна зустрічається з
кращими друзями: біологом Валерієм та майбутнім
істориком Олександром (в якого закохана ще з
дитинства). Також, вони та ще пару друзів живуть на
одній вулиці, разом в дитинстві розбивали коліна,
прогулювали уроки та вступили до одного
університету.
Місце зустрічі постійне. Це кафе «Європа» на
п’ятому поверсі з балконом. Інтер’єр в стилі техно і
продавець Баба Оля, створюють давно звичну
атмосферу.
Аліна тільки зайнявши найкращий столик почула
знайомий сміх.
- Ну все Ден, будеш снігуронькою – зауважив
Олександр.
Підійшовши до подруги, поцілували в щічку та
нарешті присіли:
- Королева Наша, Ми урочисто запрошуємо Вас
на святкування Нового року до мене додому – на
повному серйозі сказав Аліні Сашко, - снігурка в нас є
– сміючись, показує на Дениса.
- Так, є – погодився Ден, - Дід Мороз теж. Аріна
як завжди. Ще буде Дашуля.
- Ти не всіх сусідів зібрав! Як же Сергій?
- Еее, його, на жаль, вже з нами не буде, він
того… одружився.
- Хахах, ну ти вмієш сказати. Аліна, а ти готуєш
святкову програму?
- Так.
- Станцюєш? – запитали в один голос обоє.
- А ви нам тоді теж!
- А шо ви хотітє, мадам?
- Танок сніжинок.
- Не вийде.
- Чому?
- Тому, що після твого танцю, сніжинки точно
розтануть – зауважив Саша.
- Ой, та ладно.
- Точно – погодився Денис – знаєш, друзяко, я
дещо придумав, потім розповім.
- Дене, ти мене вже заінтригував – з посмішкою
сказала Аліна.
Пообідавши, вони розійшлись по своїм корпусам.
∞
Дні проходять однаково. Таке відчуття, що планета
стоїть на місці, і ця холодна зима ніколи не закінчиться.
Мені повітря наче крижане, особливо з сильним вітром
що так і хоче щоб я … . Та цього не буде, Я буду жити,
тільки тому, що цікаво, що буде далі.
З мамою щойно зайшли в дім:
- Доню, приміряй сукні – попрохала матуся.
- Зараз.
Вони дуже красиві. Одна для східного танцю, друга
на новорічний концерт, а третя – найчарівніша.
- Аліна, Сашкові вона має сподобатись, -
зауважила мама – на скільки ви збираєтесь?
- На 17:00 – відповіла я.
- Ну добре, що не далеко святкуєте, якщо щось
треба буде, приходьте.
- Мамо, не думаю, що щось знадобиться –
підійшовши – тільки, будь-ласка, не заглядайте в наші
вікна.
- Дитинко моя, ти що, та нам с татом не до вас
буде, повір – сміючись, заспокоювала.
∞
Нарешті настав цей день – 31 грудня.
- Яка гарна дівчинка у нас, тільки подивіться –
батько із захватом милувався мною разом з гостями.
- Ну добре мої любі, я пішла, зустрінемось вже в
наступному році. Бажаю вам добре відсвяткувати!
люблю вас.
Ех, знали б батьки, чим це все закінчиться…
∞
Новий рік
Я зробила 20 кроків і була у Сашка в дома. Дивно,
що ніхто ще не прийшов, наче домовлялись на 17
годину, хоча…
- Аліна, не чекай їх на цю годину, на восьму всі
прийдуть – тихо на вухо прошепотів.
- Не зрозуміла? – не здогадуючись відповіла.
- Ми с тобою разом виросли. Я хочу сказати…
навіть ні, освідчитись тобі в коханні! Сподіваюсь
взаємно? Ти моя прекрасна…
Тільки він приблизився до вуст, як задзвонили в
двері.
- Не зрозумів, хто це може бути – дивлячись на
годинник.
- Еее, я знаю ти вдома!!! – голос за дверима.
- Тю, та це ж двоюрідний брат Вітя.
Саша пішов відчиняти, коли я пішла у ванну
кімнату. Підправивши макіяж, пішла до хлопців, та на
півдорозі зупинилась.
- Сашка, я буду з вами сьогодні- поставив перед
фактом, затягуючи сигарету.
- Ти що собі дозволяєш – з гарячу відібрав та
викинув на вулицю - я тебе не кликав, іди до своїх!!!
- Еее, їм є де святкувати, ха-ха, в теплі але в не
волі їх, корочє, закрили.
- А тебе чого з собою не взяли?
- Бабла не було тоді, а у тебе тут романтика. Ти
не подумай, я буду сидіти на кухні, вас не чіпатиму,
холодно, не виганяй, додому далеко, а таксі визвати сам
знаєш.
Я чула все, та нічого страшного не бачила, як би він
залишився. Зробила вигляд, що щойно вийшла з ванної.
- Привіт – привіталась я.
- Ооо, привіт, чарівна леді – цілуючи руку.
- Ти з нами будеш святкувати? – запитала я.
- Так, звісно, якщо Сашко не заперечує. Ти ж не
виженеш свого єдиного брата? – перевів очі на нього.
- Тільки обіцяй, що нічого на цей раз не
трапиться, ти будеш сидіти в кімнаті І ВСЕ!!!
- Ну добре, добре – погоджуючись, розвів
руками.
До восьмої з Сашком пролежали в його спальні. В
рівно 20:00 в двері задзвонили, ми пішли зустрічати
друзів. Відкривши:
- З наступаючим Новим Роком!!! – закричали
гості, стріляючи з вибухової хлопавки.
- Дякую, любі. Заходьте!– обнімаючи, наголосив
господар, і всі по розходились, як в себе в дома.
Ми сіли за стіл в пів дев’яту. Випили по келиху
вина та почали ділитися враженнями 2015 року.
Аріна розлучилася зі своєю дівчиною. Вона хороша
і товариська людина та лезбійка. Даша після операції по
зміні статі, зустріла своє кохання, та він живе в іншій
країні, тому цей Новий рік святкуватиме з нами. В
Дениса одна кар’єра в голові, бізнес і гроші. Друзі лише
ми, інші – конкуренти.
Я думаю, що вони всі побачили, які справи у нас с
Сашком – кохання, і більше ніяких проблем.
До нас приєднався Віктор, присів біля Аріни.
- Віктор?! – наголосив брат.
- Що, Сашко? Мене запросила Аліночка –
перевів погляд на неї.
Господар був постійно напруженим, його ж брат
виявився надто веселим.
Аріна встала зі столу з наповненим келихом:
- Я хочу підняти цей келих за тих, хто боронить
та захищає нашу країну. Також, вірю в те, що мій
батько живий… - та випила до дна червоне вино.
Віктор підтримуючи, погладив по руці.
Прослухавши привітання президента, почали
веселитись.
Сашко показав нові знахідки батьків.
- Ось це батьки привезли з Єгипту. Цю рослину
не змогли визначити найкращі ботаніки країни.
Знайшли біля Піраміди Яхмоса в шкатулці засушеною.
- Цікаво-цікаво – про щось задумався брат, та
залишився розглядати саму квітку.
Тим часом Ромео відвів свою Джульєтту на кухню:
- Мила моя, я тебе попрошу бути подалі від
брата – попросив Олександр.
- Любий, я знаю в кого він себе перетворив, адже
з дитинства знаємо один одного. Звісно, аби ти не
хвилювався, я дотримуватиму дистанцію – та обійняла.
До третьої години ночі вони випивали і танцювали
та раптом почули дивний запах. В очах по біліло, різко
попадали, всі - знепритомніли.
∞
- Що з ними, і як могло так трапитись? –
схвильовані батьки в лікарні не могли найти собі місце.
Вийшов лікар, переводячи очі постійно на підлогу:
- Ваші діти в комі. Причину з’ясовуємо.
- Лікарю, це ми винні, не треба було привозити
ту диявольську траву – звинувачує себе мати Сашка.
- Та хто ж міг додуматись, запалити її? –
обурюються батьки Аліни.
- Та що, не зрозуміло, що цей наркоман Віктор?
– жбурляє пляшку води в двері, де той лежить, я його
задушу зараз…
Лікарі почали спиняти батька, всі в паніці, плачуть
та не знають, що тепер робити без рідних своїх дітей.
Через пару днів сусіди зібрались, з’ясовувати, що
то була за рослина.
- Та не може бути, що про неї ніхто не знає!
Потрібно всіх підняти, телебачення, пресу, науковців.
- Так, почнемо прямо зараз…
∞
В ЧАСІ
- Якось важко дихати, голова болить – Аліна
ледве поворухнувшись, відкрила очі і зрозуміла, що не
вдома. Доволі дивне та незнайоме місце, схоже на
склад різного хламу, що ми використовуємо у
повсякденному житті. Спроби встати на ноги
виявляються марними, та не здаючись поповзла шукати
ще когось. Достала інгалятор та зробила декілька
вдихів, раптом почула чиїсь кроки, зі страхом закрила
очі, і стала чекала найгіршого.
- Аліна! – Аріна швидко підбігла до неї – о Боже,
моя люба, вставай!
- Я не можу, – починає плакати – я не можу, що
зі мною, де ми?
- Не знаю, я піду Сашка покличу, зараз прийду,
не хвилюйся тільки – посадила її по зручніше та
побігла. Через декілька хвилин вони приходять:
- Знайшли, як ти, сонце моє?
- Подивись на мене, як я можу бути, - цілує його
– навіщо тобі цей балон?
- Там повітря – взяв її на руки та поніс. Вони
зайшли в кімнату, де було всюди обставлено
медичними кисневими балонами.
В темному кутку сиділа Даша. Вона мала страшний
вигляд. Її шия набрякла, сама посиніла та очевидний
нервовий зрив. З протилежної сторони на підлозі
Віктор жадібно вдихав кисень з балону наче прямо
зараз помре.
- Друзі тримаймо себе в руках, все буде добре,
тут ми в безпеці – зауважив Олександр.
- Саша, потрібно дізнатися де ми, і що з нашим
організмом. Ці зміни не від страху – відповіла Аріна.
- Повністю з тобою згоден – подивився на неї,
потім на інших – я піду, потрібен повний балон.
- Зараз знайду!
- Брате, ти мене чуєш? Ти нам потрібен,
допоможи! – просив Віктора, але той не чув. Тоді він з
силою відібрав балон і дав по обличчю, сподіваючись
що той отямиться, але марно. До Даші побоявся
підходити. Найбільш боляче було бачити такою Аліну.
- Кохана, ні про що зараз не думай, крім того, що
я тебе дуже люблю, та не дам нам померти! – поцілував
у губи та відійшов до великого столу.
На ньому лежало безліч папок з документами та
вирізки з газет. Погляд зупинився на даті випуску
спочатку однієї газети потім всіх інших.
- Як це може бути? 2041 рік, 2069, 2025 – присів
на стілець – Як? Неможливо!
- Я знайшла Сашко!
- Зачекай, на ось це подивись, газети
майбутнього – він показав на дату Аріні.
- І як це розуміти.
- Ми маємо вияснити, а поки кожен має
звітувати за свій стан почуття.
- Так, добре. Мають бути ще якісь документи,
журнали.
- Зробимо ось так. Ти з Аліною збираєте
інформацію, а я досліджу інші приміщення.
- Зрозуміли.
Сашко вдягнув куртку, взяв балон і ліхтар.
- Люба, чекай, я скоро – перевівши погляд на
Аріну.
- Не хвилюйся, я за всіма подивлюся.
Він пішов.
- Ну що, почнемо – звернулась до подруги
Аліна.
- Так. Я сюди принесу всі газети, журнали,
папки, будемо розбирати.
- Дениса все ще немає, я не розумію куди він
зник.
- Ми його обов’язково знайдемо.
Дівчата почали перечитувати все що бачили.
- Нічого собі, а ось: «2098 рік вірус виявився
мутацією організму до нових природних умов. Те, що
люди гадали зараженням є, ніщо інше, як
пристосування системи дихання до нинішнього фону».
- Ось оголошення : «В грудні місяці кожен має
здати аналіз крові для виявлення нової групи 25».
- Виходить еволюція змінювалась швидким
темпом, прямо на очах.
- Про космічне щось: «Метеорит, що впав на
землю в минулому році поширив невідомий вірус.
Вчені вважають, що він не останній. Тому, ймовірно,
зміни в організмі живих істот не припиняться, мутації
через космічні явища будуть поширюватись на всі
системи живого», 2080 рік.
- Ого… не має слів.
∞
Він відчинив двері та тихо зайшов у зал. Посвітив
ліхтарем по стінам аби ввімкнути світло. Декілька разів
вдарявся і падав, та все ж таки найшов включатель,
коли хлопнув лодонями, витираючи пил з рук.
Всі речі, які тут знаходились були невідомими для
нього. Не розглянувши все, він побіг у інший зал, потім
в інший, далі і далі, так він попав в склад 24 століття.
Сашко зрозумів план будівлі. Він схожий на скелет
риби, весь склад йшов в ширину, коли до наступних
дверей навпроти, було всього 50 метрів. Зупинився,
коли вже почув шум.
В наступній залі хтось був. Підійшов ближче аби
поглянути що і хто там. Через щілину побачив зовсім
як для нього нереальне, і на мить здалося, що спить, та
але ж ні, на жаль він не спав. І тут Сашко остаточно
визнав, що їх компанія в дуже далекому майбутньому.
Воно виявилось не таким яким говорили в 21
столітті третього тисячоліття. Люди змінились до того,
що їх і не назвати нами. Він дивився на істоту, що мала
дві руки, дві ноги, та голову ціанового кольору.
Кінцівки начебто в фользі, а область грудей голі. В
деяких було видно виступаючі трубочки з легенів.
Побоюючись, що його викриють, Сашко вирішив
повернутись назад, але раптом почув знайомий голос.
Проглянувши краще приміщення, він побачив
прив’язаним до стільця Дениса, час від часу до його
вуст підносили балон з киснем. До нього говорили та
він тільки дивно сміявся та благав припинити весь той
цирк, думаючи, що ми з нього жартуємо, шок. Потім,
один із ціанових накрив друга фольгою, та вивезли.
Нікого там не залишилось. Хлопець вирішив
скористатись можливістю, зайшов в середину. Швидко
взяв 5 полотен фольги, заховав в минулих залах, щоб
потім забрати, і з великою цікавістю накинув один на
себе, і пішов за ними.
∞
Тим часом, дівчата почали замічати висипи на
шкірі. Даша лежала на дивані. Здавалось, от-от
припинить дихати. Подруги чим могли допомагали, але
як згодом виявилось, не допомогло, померла.
Віктор зник, коли ті спали. Вони залишились двоє.
На щастя Аліна почала ходити, і через довгий час
відсутності Олександра, не мали, як думали,
залишатись на місці.
∞
Штаб національної безпеки
За круглим столом сиділи десять чоловіків. Всі
вони на вигляд були як ті, з залу, але одна відмінність,
що технічно спорядженні споглядальною технікою.
- За історію людства, такого ще не було. Також
до нашого часу, навіть наші вчені не можуть пояснити
це явище.
- Перехід хлопця в часі фізично потрібно
дослідити.
- Всі з вами згодні, докторе. Починайте прямо
зараз.
- При допиті, що він розповів?
- Майже нічого, та постійно називав імена:
Олександр, Аліна, Аріна, Даша.
- Добре. Виясніть з якого саме часу прибули.
Можливо він не один. Зробіть все, щоб не помер.
- Нуу, одяг на ньому 20-21 століття. Мова
українська.
- Українська?
- Шановні, так українська. Розумію, більшість з
вас не знає навіть про існування в ті часи німецької та
польської, та в загалом всіх інших.
- Екологія, звісно, змінила все і всіх.
- А ви хотіли б змінити хід історії? Нічого тільки
не подумайте.
Комісія опустивши голови, замислились:
- Всі зміни приходять вчасно, вони їх не знали,
тому ми зараз тут сидимо. Навіть, якщо відправити
хлопця з великою місією, врятувати нашу планету,
йому не повірять, та й нікому окрім грошей в часі цього
хлопця не цікавить. Хоч і свобода слова, але поняття
свободи у всіх різне, а якщо там ще гроші, то краще
взагалі мовчати. Вони свідомо йшли до гибелі, по
одинці. Якби люди жили одним духом, дружнім -
майбутнє було б світлішим.
- Та й шановні, і ми тут не надовго, і не відомо
чи встигнемо закінчити всі житейські справи.
- Докторе, які нові новини?
- Наша зупинка приблизно через 3 тисячоліття.
- Чи хтось ще залишиться тут?
- Господарі половину по забирають.
- А на новій планеті чудасія, ви бачили?
- Так бачили, заходить на нашу орбіту, до
зіткнення, сподіваюсь нас вже не буде.
- Далі дізнаємось. А зараз розійшлися.
- До зустрічі.
Без рукопотискань всі розійшлися.
∞
Олександру навіть приснитись такого не могло,
коли з вікна побачив світ. Будівлі висотою з неба,
останнього поверху наче не існувало. А в небі, замість
птахів, літали в повітряних тунелях, невідомі йому
транспортні засоби. Нічого живого. Ні дерев, ні рослин
та тварин. Одна людина, і та, на неї не схожа. З однієї
сторони світило сонце, а з іншої як рукою подати
планета нова.
Раптом побачив на дорозі скупчення не ціанових.
Прийняв їх за прибульців, вони забирали істот схожих
на тих, що бачив в двадцять п’ятому столітті, але по
страшніше. Схожість була між ними велика, мабуть,
повністю змінених вони приймали в свій світ.
Так, планета, як і людина чекала свого кінця, але
знала, що далі буде. Новоутворена займе місце Землі, і
називатиметься так само. Коли наша, зійде з орбіти, і
разом зі всім своїм сміттям пропаде в космосі.
Можливо, стане зіркою, якою будуть любуватись
наступні живі істоти. А ціанові стануть чекати, коли і ці
уб’ють свою планету, звісно, не без їхньої допомоги.
∞
Батьки Даші і Віктора, готувались до похорон.
Серця дітей зупинилось і кров застигла. У скорботі
благали, щоб хоч інші вийшли з коми та вижили.
- Дефібрилятор швидко, один, два, кисень…
- Є, в свідомості.
Лікар вийшов з реанімації, де лежала Аріна, коли
одразу в сусідній рятували іншу. Аліна також прийшла
в себе. Та, Олександр з Денисом й досі під
капельницею.
То, просто сон, моя дитино, цей всесвіт
безмежний, окрім, нашого часу. Щось, знає більше нас.
Це «щось» керує нами, якщо виправдувати себе. Адже,
невже ми такі дурні істоти, аби вбити свою планету.
Досить того, що себе змінюємо різними
операціями, переливаннями крові, хворобами, способом
життя.
Вони у вісні побачили інший світ, вигаданий
наркотичною рослиною. Усі висипи, та припадки, це
ніщо інше, як реакція організму.
Так само, як і в нашої планети відбувається
реакція на нас, на наші дії.
Кінець.
ID:
679483
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.07.2016 13:24:22
© дата внесення змiн: 22.07.2016 18:07:25
автор: Etotak369
Вкажіть причину вашої скарги
|
