Для нього сцена-рідний дім..
Він прокидався рівно в сім..
На роботу спішив як на свято..
Й дорогою пританцьовував завзято..
Прохожі пальцем тикали..
І голосно викрикували:
-"Ей,ти чувак,шо без мозгів,
Ходи сюди,я вставлю їх"...
Та він вже звик до таких слів
Бувало й гірше,думав він...
Він далі собі танцював,
Тай голосно іще співав...
-"Нехай кожен відчує,кожен почує
Цей спів веселий його збодрить
І кожну мить Господь благословить..
Тож веселімось,і довше будемо ми жить..."
Мріяв бути він актором ,
Хоч був лише гримером...
Він з-за куліс сидів й дивився...
На сцені він би й одружився...
Він все життя віддав би сцені
Лише,нікому не потрібен невідомий геній...
Він все ж радіє що працює,
Хоч не актором , але акторів гримерує...
І кожен день для нього диво...
Працює він дуже красиво
Посміхається майже завжди
Хоч працює він за копійки...
Єдина думка яка його веселила
І кров вселяла в його жилах,
Була про те що він гример,
А не співак чи сам актор...
Як навіть й стане він актором
То хто буде тоді гримером?!
Кому тоді акторів веселити,
Як не людині яка любить жити...