Ця́тки ві́кон блимають, мов стразики,
Кожна з них – увімкнений ефір.
Із дверей викочуюсь, як з пазухи
Жовтобоке яблуко, надвір.
Світлофори в темряві виблискують ─
Сухопутні стражі-маяки…
Трасу, мов докупи зшиті блискавки,
Бороздять автівки-бігунки.
Гуркотять колеса, мов у рупори,
Будять заколисану весну,
І зірки загвинчені шурупами
В стелю неба, темну, натяжну.
Пізно, та вночі не спиться містові:
Де-не-де ще людно, суєта…
І дахи полоще через відстані
Мерехтлива зоряна сльота.
Ніч, мов хрущ, гуде, вібрує, кліпає
Плямами яскравих ліхтарів…
Випускають в небо, як з фолікулів,
Сиві пасма труби-димарі.
Згодом, як ущухнуть вулиць повені,
І авто останнє камінцем
Булькне десь у темінь асфальтовану,
Північ сажу висипле тихцем…
Розподілить плавно – до мілі́метра,
Вкриє місто мороку обрус...
Аж допоки завтра все не вимете
Молодий світанок-сажотрус.
"фолікули" ні до чого там зовсім; римування демонстративно недбале; гарні порівняння; наголосів не треба у віршах
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хмн... "Демонстративно-недбале" - це як? А щодо "фолікул", то авторові видніше, чи доречний тут цей образ. Пасма диму - як волосся, що виростає із фолікул, хіба важко сприймається? Втім, скільки людей, стільки й думок. Дякую, що завітали і поділилися своїм враженням від прочитаного!
А щодо "фолікул", то авторові видніше, чи доречний тут цей образ. Пасма диму - як волосся, що виростає із фолікул, хіба важко сприймається? Втім, скільки людей, стільки й думок. Дякую, що завітали і поділилися своїм враженням від прочитаного! 
Світанок-сажотрус взагалі зачарував! 
Дякую, Сонечко! 
Рада тебе бачити! 
