З далеких днів прилетіла, немов птиця,
між крилами ховає скромно свою вроду.
Відроджує життя, мов чарівниця.
піклуючись про небо та природу.
Дерева просинаються від сплячки,
натхнено й самовито розпускають коси.
Беруть усе від рідної землячки,
водицю подають їм хмарочоси.
Вони, як люди,тільки немають гріху,
вміють творити,вміють дивувати.
Не піддаються часу й спіху,
але їх легко так зламати.
Весна ніби приносить новий лист,
але ми так і не вміємо писати.
За те навчились маскувати хист,
не знаючи : із чого все почати.
Це не життя,а згусток переживань й надій,
прагнемо змін,не дивлячись за днями.
В когось весна - це політ до мрій,
а хтось завжди сидить між терезами.
Дуже сподобалось!
