Я збагнув, що ніколи не бачив тебе у вечірньому платті,
Ще збагнув, що ніколи тебе не побачу я знову,
Вітер змін промайнув по моїй кімнаті,
Він мені розказав, що сьогодні хтось інший з тобою.
Знаю що тебе зрадили рідні й найближчі,
Хто як міг розкидав тебе скрізь по шматкам,
Тільки я, певно, з всіх них для тебе найнижчий,
Та повір що не я приніс сором й ганьбу у твій храм!
Я ходив по воді, але був в ній по самі коліна,
Я хотів полетіти та тварям повзти лиш дано,
Я ходив по воді, та насправді я плив як поліно,
Течією якого від тебе у далі несло.
Я не хочу не дні повертати , ні роки,
Хоч й кричу поверніть мені мій чотирнадцятий рік,
Я хотів повернути твої в мої руки,
І довіру твою, ту що втратив для тебе на вік.
Я хотів би назавжди лишитись твоєю тінню,
І вивчати тебе ніби мову по буквам й складам,
Хоча нас рознесло ніби вітер по світу насіння,
Я ніколи й нікому твій образ святий не віддам ...
