пусті обіцянки, слова.. і плітки..
чим ще нас годують сьогодні?
страшні муки, тортури, залізні клітки?
ми розбиті ущент і голодні..
ми йдемо в небуття, де немає життя,
потім - ніч у холоднім окопі..
і вже без вороття, те гірке почуття,
привітаймо себе: ми в Європі!
хтось напише про те, що ми щастя знайшли,
що чекає нас світле майбутнє..
запитаю вас знов: чи до цього ми йшли?
жаль, що сльози і біль не забути..
хтось захоче сказать. але знов промовчить
і піде по світах мандрувати..
і вже скільки нас доля невтомно не вчить,
все ж не вмієм життям керувати!
