Простирадло ночі повільно накривало нас,
Кожного порізно і водночас нараз.
Наші руки тягнулись навстріч:
Долоня до долоні, пальці до пальців
І в теплім сплетінні завмирали на мить.
Ти ривком притягував мене до себе,
Нахилявся і впивався в мої губи своїми,
Такими гарячими, м’яко-соковитими,
Що я чисто мліла від того твого цілунку.
Пристрасть наливала наші тіла,
Розпашілі, ми кидались в обійми один до одного.
Вітер розгойдував хмари, грався ними:
То ховаючи від нас місяць, то даруючи його
І розсип зір, котрі підморгували та манили нас.
З очей викочувались сльози і я видихала із глибини душі:
"Якби ти лиш знав, якби ж знав, як я тебе кохаю,
Як ненавиджу оту остогидлу війну."
А ти усміхався, ти ж солдат і витирав мою солоність,
І вона вже й мені самій здавалась недоречною,
І я прокидалась зі сну, і кладучи хрест молила:
"Господи, Ісусе! Пресвята Богородице, Діво-Маріє!
Спасіть і помилуйте! Вбережіть його, збережіть любов!
Зішліть мир землі нашій, нашій матінці Україні!"
07.02.16
Хай Святі вам допоможуть і Всевишній....кріпись 
