Ця лютнева зима – не зима, а суцільна проталина…
Сніг по клаптику вовни за ніч розтягнули вітри
І хрумкій білизні досхочу порадіти не дали нам…
Позіхаючи, равликом сонце повзе догори.
Отже, буде весна – життєдайна, п’янка, неприборкана,
Пробіжиться босоніж під кашель рипучих воріт!
І на місці весняного сліду заграє пацьорками
Білозуба усмішка землі – молодий первоцвіт!
Враз кожнісінька жилка, пульсуючи, соком наповниться…
І коли, поцілована в тім’я світилом рудим,
Ти почнеш зеленіти життям, як біблійна смоко́вниця,
Виноградар твій ревний зрадіє, бо ж будуть плоди.
На пошерхлі долоні заплачеш ранковими росами
І промовиш: “Я знову прийшла… Тож візьми ці дари”.
Так, як юна весна, цілуватимеш п’ятами босими
Пружно випнуті жили, що б’ють з-під земної кори.
І, схилившись йому на плече обважнілими вітами,
Прошепочеш: “Прости, що я плоду не дала торік…”.
І весна поміж вами бджолино-квітково бринітиме,
І дощем благодатним окропить недовгий твій вік…
"поцілована світилом" не годиться: світило саме цілує, а не хтось цілує ним
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Про це і йдеться. Це дієприкметниковий зворот: яка? - поцілована рудим світилом, тобто, сонцем. Звичайно, що мається на увазі поцілунок самого сонця, а не чийсь інший через сонце. Дякую, що завітали!
І Вам спасибі за світло душі! 
Рада візиту! 
, чудове оптимістичне полотно 
Дякую Вам сердечно, Мирославо! 
