Розпиливши по кільцях моєї душі квадратуру,
Наробили мішеней для гострих дротиків слів –
І летять у "десятку" такі стилістичні фігури,
Що, якби паперовий, від сорому вже б згорів.
Але я дерев'яний. Сирий. Несвідомий. Нероба.
Дипломований трохи (найбільший поліногріх).
То й тікаю по кільцях у себе, немов по тропах,
Бо язик дерев'яний (не вистачить слів на всіх).
Карабаси лютують. Дуремари в багаття – хмизу.
Глядачам у партері – попкорну б і все – на біс.
Зупиніться, панове: не стане на примхи лісу –
Вже рясніє пеньками шалений біг антреприз….
Такої саркастичної і влучної трактовки Буратіно я ще не бачила) Бувало й таке. Розвелося зараз цих Карабасів та Дуремарів. А глядачів завше вистачало...
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ой, пташечко! ..ніколи не думала, що порівняння з поліном може бути таким влучним і таким болісним Іноді почуваюсь так, лише передати настільки гостро не змогла б..
Ви - Майстриня!
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
це просто образ Буратіно вічний....
дякую, Мар'янко
Іноді почуваюсь так, лише передати настільки гостро не змогла б..
