Чи знову осінь за вікном
малює в барви всі дерева?
Чи знову я з розбігу і прижком
стараюся добратися до неба?
Невже та сама осінь,
яку я прагнув переспати?
Невже ти розпустила коси,
в які я квіти так хотів вплітати?
І ось та мить, де літо пролетіло,
переплилось з ромашками у полі.
Я так любив твоє розкішне тіло.
Ця осінь не зіграє головної ролі.
А де ж ці літні ночі до світанку,
коли шукали шлях нових планет?
Де я і ти кохалися до ранку
серед галактик і хвостів комет.
Твої бажання теплий чай і ліжко,
Ховаєшся від осені в собі.
І ще одне, щоб я прийшов і тишком
подарував тепло своє тобі.
Закинуті записки про кохання,
вони приречені згоріти.
У голові одне питання,
чому не любимо як діти?
Цю осінь, де усі сховались,
Одні від інших, інші від себе самих.
Чому ж усе життя мотались,
у пошуках осінніх днів нових.
Для когось осінь цілий рік,
а хтось її зовсім не помічає.
І є такий, який від неї втік,
а хтось усе життя чекає.
05.11.15
