Верес сплів золотисті вінки,
Чорний бір зажурив свої брови,
І голосять сумні вітряки
В пожовтілих завіях діброви.
Сумно так!.. В тихій казці листків
Чую щось – таємниче, незнане:
Наче коні під посвист вітрів
Понесли вдаль від мене кохану.
Що ж,
Віддзвонять листочки жалі,
Стріхи месу свою відридають,
А в білястий туман журавлі
Вже останні вірші прочитають.
Клени скинуть свій сум край вікна,
Будуть смуток вітри буйні гнати...
Золота днів юначих весна
Не покине в душі розцвітати.
Наших днів позолочений плин
Понесе мене в даль неупинно,
І між сивих життєвих долин
Я кохану свою ще зустріну.
Верес сплів золотисті вінки,
Чорний бір зажурив свої брови,
І голосять сумні вітряки
В жовтині золотої діброви.
Тодар Кляшторны
Пад шум ветру
Верас сплёў залатыя вянкі,
Чорны бор зажурыў свае бровы,
I галосяць тугой ветракі
У завеях пажоўклай дубровы.
Сумна мне!.. У ціхай казцы лістоў
Чую нешта, таемнае чую:
Быццам коні – пад сьвісты вятроў
Панясьлі ад мяне дарагую.
Што ж,
Пазвоняць на ростань лісты,
Пагалосяць імшою застрэшшы,
А ў бялёсы туман журавы
Прачытаюць апошнія вершы.
Пасумуюць кляны ля акна,
Ветры буйныя смуту разгоняць...
Нашых дзён залатая вясна
Не пакіне ў душы камсамоліць.
Нашых дзён залаты пераліў
Панясе мяне ў далеч нямую,
I між сівых жыцёвых далін
Напаткаю яшчэ дарагую.
Верас сплёў залатыя вянкі,
Чорны бор зажурыў свае бровы,
I галосяць тугой ветракі
У жоўтым золаце любай дубровы.
