Дерево на вітрі хитається,
Ніби зі мною вітається,
Його гілки рвуться вперед, майорять,
У незнане майбутнє безупинно летять.
Зелені листки барвистими стали
І здивувались куди так поспішали:
«Невже ми так рвались до зими?
Невже до неї ми так летіли, йшли?
Тут же ж наша смерть причаїлась!
Вона вдоволено на нас покосилась.
Що ж… ми до своєї мети дійшли
І неважливо, що тут смерть зустріли.
Минув нарешті наш страх.
Перед нами – обрив, ми пройшли свій шлях».
