Якими ми були? Якими ми були!
Коли зустрілися осінньої пори.
Якими були мрії? Якими були сни!
Коли тонкою стежкою удвох собі ішли.
Ми любили учитись і ходити на пари.
Споглядали закохано на сріблясті зірки.
Прислухались до милозвучного шепотіння гітари
І збирали у горах пахучі квітки.
Ми до ранку співали пісні про кохання
В дощовий вечір на порозі карпатської оселі.
Гармонію дарувало безтурботне споглядання,
Бо любили людей за те, що прості, щасливі і веселі.
Ми любили місто старовинних ліхтарів і архітектурних прикрас.
Нас вабили і надихали громадські справи.
Ми любили мандрівний і пригодницький час.
Трав’яний бадьорий чай замість кави.
Та найбільше за все ми любили життя,
В якому, як мозаїку, укладали кожен наш крок.
А вже потім просторих вершин золоте вишиття
І вражень клубок з кольорових ниток.
Якими ми були? Якими ми були!
Коли зустрілися осінньої пори.
Якими були мрії? Якими були сни!
Коли тонкою стежкою удвох собі ішли.
