Привіт, козаче! Ти мене не знаєш,
А я ж не знаю як листа цього почать…
Нажаль не щастя, а велике горе,
Примусило мене це зараз написать...
Ти сином був для мого друга,
Хоч знаю, що з тобою у одних літах,
Казав мені, що другим сином був би -
Шкода, що познайомив нас не мир – війна!
Пробач, що слово «був» так різко я вживаю,
Ти певно, вже і так давно все зрозумів…
Твій батько не повернеться - його немає,
Він чує вже на небі тихий мирний спів…
Я знаю, мав він повернутися додому -
Закреслював останні дні в календарі,
Але осколок міни, непритомний,
Ми врятувать хотіли… вибач, не змогли…
Не встиг прийти до вас зі словом Перемога,
Не встиг послати в пекло всіх цих ворогів,
Не встиг він викинуть цю кляту зброю,
Й сказати гучно: «Все! Кінець війні!»
Пробач, та важко описати,
Той день в пекельному вогні,
Бо боляче мені, тобі ж тим паче,
Пробач, прошу, як зможеш, і прости…
Забрала смерть у мене друга,
У тебе батька люто відняла…
Щодня ця чорна серед нас витає
І забирає все нових - страшна біда…
Але твій батько був героєм!
Він мужньо нашу землю боронив,
Він не тікав із поля бою -
Ми всі були тут дружньо як один!
Пробач, не можу все в листі сказати…
Сам розумієш ти, де зараз ми…
Прийду до вас я в гості скоро, брате,
Лиш зроблю те, чого не встиг зробити він!
30.08.2015
Написано на прохання вірного друга. Присвячується Євгену Рівному, що загинув в бою за Україну.
ID:
604475
Рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата надходження: 05.09.2015 20:01:29
© дата внесення змiн: 05.09.2015 20:01:29
автор: Північна
Вкажіть причину вашої скарги
|
