«Привіт, як ти, мій любий сину ?
Я тебе над усе чекаю…
Ти – єдина моя дитина.
Тож без тебе життя немає…
Я благаю тебе, повертайся…
Все пройди, повертайся живим,
До кінця дійди, не здавайся!
По життю, як на хвилях пливи.
Обіцяю, я буду чекати,
Чуєш ? Буду чекати тебе…
Ти згадай лише слово «мати»,
Коли смуток тебе огорне.
Пам’ятай лиш про мене, сину,
Не залиш ти мене саму.
Ти - надія моя єдина !
Я твій біль весь собі візьму !
Ти лише повертайся, прошу.
Повертайся живим з війни…
Мій синочку найкращий, хороший,
Повернись і мене обійми.
Обійми і скажи : бачиш, мамо,
Я вернувся до тебе, дивись.
Моя рідна, моя кохана,
Я ж казав - повернуся живим !
Знов минають безсонні ночі,
Знову літо рахує дні.
Тільки мати закриє очі –
Сина згадує на війні.
Раптом лист прийшов від солдата:
«Вже немає в живих його…»
Посивіла з новинами мати !
Та не може і бути цього !
Лист умить полетів додолу,
По щоці покотилась сльозина:
Не повернеться вже додому
Мій синочок, моя дитина !!!
Дні минають, минають ночі.
Рік пройшов , як нема його.
Знову мати закриє очі
Й сина знову згадає свого…
Знов згадає слова синочка:
«Ти чекай, повернусь, обіцяю».
Знов сльозами наповняться очі:
Я і досі тебе чекаю... »