Я люблю Україну, і буду любити...
Хоч її східні землі "Градом" побиті,
А на півдні прийшов славнозвісний їх "мір",
Я люблю Україну... Батьківщино, повір!
Ти шукала, де щастя? А воно у землі.
В українському бідном простому селі,
У містах в хмарочосах, і на небі в горах -
Це любов, і вона подолає весь страх!
Твої діти, сини і дочки славнозвісні,
Вже тепер розцвіли. Розірвали залізні
Кайдани і цепи, розігнули всі ґрати,
Їхній цвіт квітне далі, і будуть всі знати
Величезну цю силу, і цей дух усесильний,
Він цвіте... Та нажаль, не насправді ще вільний.
Бо ми маємо силу, і маємо дух,
Бо ми ворога лупимо, начебто мух,
І не маючи, з тим, путньої зброї...
Ворогам слід боятися сили такої!
Та коли тою силою, майже насильно,
Будуть гратися, так як їм хочеться вільно,
Проливать в обороні священную кров,
То не вистачить крові... і знов, і ще знов,
То постане народ, без грошей, без харча,
І погине мерзотна йому саранча,
І покине нещастя ганебне наш дім,
І настане щось добре нарешті у нім...
Ми стоїм на кістках у своїх дідів,
І паде на дітей наших древній їх гнів,
Бо "як ми впадемо - далі буде лиш тьма".
Не потрібна нащадкам війна лиш сама...
Їм, як нам, треба простір і воля,
Вільна думка і запах свободи у полі,
Запах дому у кожній шматині хлибини,
І тому лиш воюєм ми... Кожної днини.
Ми за це лиш живемо. За це боремося,
Як діди-кріпаки до плугу беремося,
Беремося за шаблі, як діди-козаки,
Ми живемо! Хай це пам'ятають віки:
Запах волі, свободу і чесну роботу,
І надію на краще, й єдину турботу -
Захищати ці землі, заради дітей.
Нізащо не кидать Батьківщини своєй.
11.06.15
ID:
586992
Рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата надходження: 12.06.2015 18:02:26
© дата внесення змiн: 12.06.2015 18:02:26
автор: Сашко
Вкажіть причину вашої скарги
|
Молодець! 
