Згадати хочеться ті дні, коли так солодко було мені...
У відчаї розбита, в гіркоті, звалилася на голову тобі.
Здавалось, наче й не живу: то сміюсь, то плачу...
Стиснувши руку, готова переключити передачу.
Розчинялася у швидкості, в погоні,
а спокій віднаходила в твоїй долоні.
Капризувала, мучила і мучилась водночас.
Вагалася чи зможу все знести -
відбудувати зрушені мости,
перебороти страх, щоб далі йти.
І от, повір, якби не ти...
Якби не ти, то не змогла б...
Вдалось тобі зі мною щось втворити,
і оте "щось" дало наснагу жити.
Твоя підтримка - ВИЩИЙ КЛАС!
Тож дякувати буду ще не раз.
P.S.: Пробач за цей безумний час!
