Хіба когось цікавить, хто я?
Вони біжать осуджувати
Мій перший крок.
Вони не дивляться на ту дорогу,
Котру прошла сама,
Котру умила кров'ю власних стоп.
Ти не боїшся, ти ідеш від мене,
Зникаєш в снах, в нічній пітьми,
Ти покидаєш мою нещасну душу
Страждати на самоті і тузі.
Я б закричала: "Повернися!".
Я б плакала і падала до ніг.
Молила б: "Зупинися...".
Та ти б пішов, зостатися б не зміг.
Є Бог, є анголи і є монахи,
Праведники і святі,
Та я спіткнулася, пішла не по тій дорозі,
Зо мною грішники одні.
Вони гадають, що все знають,
Що в їх очах небесна благодать,
Та ти б побачив тії очі -
В них темрява і страх.
Та все ж... Вернися.
Блукати хочеться з тобой,
І час від часу лікавути твоє страждання,
Коханням протирати рани,
Поцілунками загоювати їх.
Вернися, бо чи зможу жити далі,
Чи зможу йти тернистими шляхами
Зовсім одна.
Я вже боюся падать,
Так страшно ще хоч раз відчути біль,
Що ліпше було б взагалі не появлятись
У цьому гіркому житті.
Буває, у ночі приснишся
До серця пригорнеш
І, як мале дитя, втішаєш.
Солодка та чарівна мить...
Нехай! Сама себе я прирекла до туги,
Сама собі сказала, що тебе люблю,
Сама собі пообіцяла, що ніколи не забуду,
Що дочекаюся, що поки ти не тут -
Не зникну, не розлюблю і не помру.
А ти... А ти люби!
Люби як ту голубку,
Що мир несе у світ,
Як дощ, що омиває тугу,
Як сонце, що зігріває у холодну ніч.
Люби мене неначе у останнє,
Неначе в іншому житті
Тебе спіткає карма,
Якщо забудеш клятву хоч на мить.
Пробач, інакше вже не можу,
Інакше - то уже не я,
Або люби, або помри
Та не з'являйся навіть в снах.
Приходькіна Мирослава
ID:
580292
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 10.05.2015 19:26:35
© дата внесення змiн: 10.05.2015 19:26:35
автор: Con Affetto
Вкажіть причину вашої скарги
|
третьего не дано.. на разрыв 
