ще ніби не день
та листя споглядає скрізь
за молодими чоловіками і жінками
що підкурюють ранкові сигарети
наче кахляні печі розводять домогосподарки
моя пуста пачка сумно споглядає на мене з руки
я осушив її нервово ховаючись попід кронами
їх кроки було чутно
їх голоси різали повітря какофонією страху
незабаром
казали вони
все має скінчитися
незабаром
кажуть завжди
все закінчується
я веду свої зрадливі думки цим містом
як Ганнібал проводив свої тисячні війська крізь Альпи
я роздираю небо на хустку і витираю свої вологі очі
о маленький світу що дихає навколо
якби тобі не довелось прокидатись під вибухи годинників
якби ти не заливав наші площі гільзами дощу
ти б мабуть помер від нудьги
як ігумен за багатотомником
роздратований пасивний індиферентний малий
будує фортецю пісочну
незабаром
впаде горіх зі сталевої гілки
незабаром
дивиться він
домівка його впаде під натиском артилерій
він ображено кличе до мати
незабаром
він виріс
на моїх очах
