Мій світ ніколи не буде монотонним,
Мої очі не визнаватимуть сну,
Небо буде блакитним , бездонним
Хмари заколисуватимуть нескориму весну.
Дощі змиватимуть фальшиві сльози,
Грози доноситимуть щирі слова,
І останні залишки медичної глюкози ,
Даватимуть шанс на земне життя.
Надто шалені вчинки і бездумні дії.
Політ із найвищої скелі в небуття,
Подарує останню краплю надії,
Залишить останній шанс на каяття.
Маса безвольна це не сприйматиме
Та я через байдужість навіть не збагну,
Лиш Бог безжальний до себе пригортатиме
Лиш його визнаватиму відкинувши сатану.