в наступнім житті, коли сонце укла́деться в ранці*,
в наступнім житті, коли час відспіва віланель,
ми станемо парою дивних кульгавих ірландців,
що варять і п'ють
незаконно
у дубліні ель.
а, може, як черево вкриється голосом мантри,
й свобода з конформності зніме нечесаний скальп.
буддистами станемо, зародком згубливих мандрів,
дитями зеландій,
дитями нето́плених альп.
а раптом у джазі забрудняться будні-плаценти,
і замість сердець в нас жеврітиме демпфер-двигун -
постанем музи́ками, ситими потом концертів,
в долоні вростуть
корнеплоди
розложистих струн.
чи купимо хатку на теплім цупкім узбережжі,
з собою поселимо друзів, бродяг і котів.
для тебе з піску будуватиму квітчасті вежі,
та це все не зараз,
не в цьому скупому житті.
а поки ті весни, такі молоді й навіжені.
а поки лиш ми у затято принишклій глуші.
а поки я речі губитиму в твоїх кишенях.
а поки ти знову
чекатимеш
мої
вірші.
*тут - рюкзак
