|
Ця історія трапилась так давно, що ніхто не пам’ятає коли. Принци з трьох міст зустрілись якось біля дерева Ді, щоб послухати пісню. Білявий принц приїхав з моря, рудий – з гір, а чорнявий – зі степу. За кольором волосся кожен з них знав, хто звідки родом. Ніхто з них не хотів поступитися чергою, бо їм не дозволяла королівська кров. А, якщо вже бути зовсім чесним, то принцам набридло весь час поступатися своїм старшим братам, тому кожен з них приїхав послухати пісню і знати, що їм зробити, щоб стати першим у королівстві. Отож пісню упертюхи послухали одну на всіх.
Ось що проспівало дерево Ді: «Знайди Дзеркального Дракона, у нього є принцеса, що стане твоєю долею, з нею ти будеш Королем».
- Я здолаю дракона!
- Я стану Королем!
- Я знайду її!
Принци вигукнули це одночасно і переглянулись. Потім вони довго й нудно сперечались, кому з них дало такі приємні надії чарівне дерево. Хоча сперечались вони дуже ввічливо, цікавою їх бесіду не назвеш, тому ми не будемо її згадувати. Аж, раптом, комусь з них прийшла в голову світла думка, що суперечка до мети не наближає ,і час вже вирушати на пошуки дракона, принцеси і королівства. Відтак, вони б і відправились у мандри, але не знали куди. Кожен принц запитав у дерева, у яке місто йому їхати, та дерево мовчало. Вони хотіли роз’їхатися в різні боки, але підозріливість не дозволяла їм відпустити один одного. Кожен боявся, що принцесу знайде інший. Отож поїхали вони всі разом.
Дорога виявилася непростою. Вони довго скакали верхи, дерлися на високі гори, пливли морем. Ніхто ніде нічого не знав про Дзеркального Дракона. Принци дуже поспішали, були від квапливості та жаги подвигів необережні, і тому частенько з ними траплялись різні халепи. То хтось тонув, то зривався з кручі, то потрапляв в мисливську пастку. Принци приходили один одному на допомогу, кожен завдячував життям своєму супернику.
Люди часто звертались до них з проханнями про подвиг. Хто просив вовка впіймати, що лякав дітей. Хто покарати гнома, який насміхався з людей в лісі, або зловити русалку, що випускала рибу з сіток рибалок. Та хіба про таке вони мріяли! Звичайно, всіх вони спіймали, дали доброї прочуханки і відпустили під чесне слово більше не пустувати. Отак провели вони три роки. Об’їздили весь світ, але не знайшли, що шукали. Вирішили повернутися до Дерева Ді. Коли вони цього разу стали перед ним, то були вірними товаришами.
- Де ми не шукали дракона? – запитав білявий принц.
- У Дикому лісі, - відповіло Дерево Ді.
- Так там же люди не ходять! – здивувався рудий принц.
- Отож… - сказало Дерево і замовчало.
- Як ми не здогадалися, що дракони живуть там, де міст поблизу немає?
- Це ж треба було весь світ проїхати, а до лісу в рідному королівстві не заглянути, - почухав потилицю чорнявий.
Повернули принци коней та поїхали до Дикого лісу. Ніхто з них коня не пришпорює, похнюпились - ані пари з вуст. І ніхто з них не помічає, що на плечі в кожного сидить маленька фея і підслуховує думки. Це Дерево Ді постаралося. Сподобалося йому, що принци потоваришували. Ось, що почули феї:
- А що, як з драконом самотужки не впоратись? Треба ж прийти товаришу на допомогу.
- А якщо їм не стати королями, то як додому ні з чим повертатися?
- А що, як моя принцеса сподобається комусь з моїх побратимів?
Феї послухали-послухали, розправили свої перламутрові крильця, закружляли в танку над головами хлопців. Так вони взнали, що думки у принців однакові. Це часто буває з людьми, що багато часу проводять разом. Тоді знов опустились їм на плечі та сказали кожному тихенько у вухо:
- Не переймайся. Якось таки буде…
Повеселішали принци, поскакали швидше, і ось він вже видніється, Дикий ліс. Розташований він був далеко від трьох міст. Про ліс ходила дурна слава. Казали, що Хтось, хто знає всі таємниці заборонив до лісу ходити. Та й навіщо кому туди? Усім було добре там, де вони жили.
Як заїхали принци в ліс, феї прошепотіли знов щось на вухо кожному. Відтак, один принц захотів води попити з чистого струмка, інший – ягід лісових поїсти, а третій – розлігся під дубом та й заснув. Отож вийшло, що вони загубили один одного.
Білявий принц нахилився води попити і побачив у дзеркалі води відображення дівчини неземної краси. Світле волосся спадало водоспадом, очі зелені, як смарагди. Принц підняв голову, - ось вона стоїть навпроти, через струмок, йому в очі дивиться. Принц не тільки пити розхотів, але й дихати забув.
Другий принц збирав ягідки по одній, ягідки маленькі, справа повільно просувається, нахилився чорнявий, - аж раптом бачить: хтось йому простягає кошик повний великими ягодами до країв. Глянув принц і завмер на місці. Чорнокоса красуня з блакитними очима усміхається ласкаво:
- Спробуй моїх.
А рудий принц спав недовго. Прокинувся від того, що хтось лоскоче його травинкою по носі і сміється дзвінко, як синичка. Відкрив очі, а то золотоволоса кучерявка з медовими очима дражнить його. Схопив хлопець її за руку і зрозумів, що знайшов своє щастя.
Вийшли всі принци, як заворожені, одночасно на велику галявину разом зі своїми нареченими.
- Хто ж з вас принцеса? – запитують.
- Я! – відповідають всі три дівчини.
- А де ж ваші придворні?
- А ми тут без рідні, без слуг і без підданих.
- Ми хочемо побратися з вами, у кого ж нам просити руки?
- У дракона.
- Тут принци почали голосно волати:
- Де ти, Дзеркальний Дракон, виходь, ми прийшли битися, а не миритися!
- Я тут, - сумирно промовив дракон і висунув всі свої три голови з-за ялинок.
Підняли принци зброю, але принцеси почали ридати:
- Не треба битися! Це – дракон самичка, тобто жінка. Хіба можна меч підіймати на неї?
- Вона добра, вона нам зранку яєчню готує. На обід ловить рибок, а на вечерю яблучка пече. Ми її дуже любимо. Вона з нами бавиться, катає на спині в озері та над лісом…
- А ще вона зробила так, щоб кожній з нас було вісімнадцять років допоки не знайдуть нас справжні принци.
- Але вона, напевно, викрала вас з рідного дому!
- Так. Але ми самі цього захотіли, - відказала кучерявка. – Я занадто розумна, і тому ніхто не зміг одружитися зі мною, бо не розгадати нікому загадки, які я придумую. Мені б довелося сидіти в башті і дивитися на хмари до кінця віку, якби Дракон-мама не зжалилась і не забрала мене звідти.
- Що ж то за загадки?
- Не скажу, і не просіть, - потупила очі кучерявка.
- У мене схожа історія. Я – Несміяна. Увесь час я сиділа на балконі і плакала, ніхто не зміг мене розсмішити. Одного ранку сльози у мене закінчились, і я потрапила у справді скрутне становище. Якась я, виходило, несправжня Несміяна без сліз. Аж тут пролітала Дракон-мама і врятувала мене від неминучого сорому. Я стала жити в лісі, плакати мені вже було не потрібно, і у мене тепер гарні очі, а не червоні.
- А я, - промовила чорнокоса красуня, - жила в розкішному палаці за високою стіною. А в тому палаці ще жило п'ятнадцять моїх старших сестер від п’яти таткових дружин. І допоки їх заміж не віддадуть, мені не було про що мріяти. Я не хотіла жити все життя під замком і одного вечора стрибнула зі стіни вниз. Дракон-мама якраз пролітала у своїх справах повз палац і врятувала мене. І тому ми не тільки не дамо вам образити Дзеркального Дракона, але, хоч ви дуже милі і нам сподобались, не поїдемо звідси нікуди. На превеликий жаль…
- Не поїдемо… - пролунав тихий голосок білявки, - бо Дракон не може покинути Дикого лісу. Така в неї доля. І у нас.
- Але ви можете залишитися тут. Земля тут нічия. Збудуйте місто і володарюйте, - сказала третя принцеса, - Але, - додала вона,- Ми – однаково красиві, ви – однаково сміливі. Тому хай в нашому місті буде завжди три короля.
Звісно, принци погодились. І збудували місто. І були щасливі. Хоча ніхто з них не подолав дракона і не став першим. Напевно, щастя не в цьому.
ID:
560099
Рубрика: Проза
дата надходження: 16.02.2015 10:10:18
© дата внесення змiн: 16.02.2015 10:10:18
автор: єва гелена лєх
Вкажіть причину вашої скарги
|
