Я люблю максималізм.
Коли небо твоєї реальності справді безмежне, коли твої амбіції і бажання знаходять підґрунтя. Коли мріяти можна, бо вони збуваються. Буває усміхаєшся і все можливо, це оптимізм.
Я люблю максималізм.
Я вірю у мету і у будь які методи її реалізації. Коли відчинені двері навколо, коли немає чогось незрозумілого чи важкодоступного. Бажання -> Ціль -> Результат. Я знаю що всі навантаження витримає психіка і організм.
Я люблю максималізм.
Коли у твою буденність, у сталий хід речей свіжим весняним подихом теплого вітру вривається Вона, коли Жити означає Бути поряд, там вже немає прощань, а існує тільки невагомість, і літати справді просто. І ще я вірю в ЇЇ героїзм.
Я люблю максималізм.
Інколи слів недостатньо, пусті звуки чи вербальні вибухи речитативу не несуть змісту, тоді наступає черга кольорам, улюбленим композиціям, фантастичним картинам, творам історії чи архітектури. Колорити цих коктейлів можуть іноді сказати більше ніж банальні речення. Це багатогранний механізм.
Я люблю максималізм.
Буває що ти відчуваєш, що ти не керуєш власним життям, замкнений у цій фортеці часу й простору. Коли відкривати вже нічого, білих плям на мапі немає, і легені все менш вбирають рятівного кисню. Мисли по іншому, відкривай нові значення матерії, проживай ті самі дні у найкращому ракурсі, не обмежуй себе демо версією, дозволь собі торкнутись і відчути більше, це мій реалізм.
