Верніте сина!... - мати прокричала,
Верніть живого, а не у труні...
Сльоза гірка на руки їй упала,
Забилось серце болісно її...
"Не плачте мамо, тяжко від розлуки,
Я пташкою постукаю в вікно.
І цілувати буду ваші руки,
Ви ж пригубіть за упокій вино...
Я берегтиму спокій ваш матусю
І розмовляти буду з вами в снах.
На землю тихим дощиком проллюся,
Пташиним співом озовусь в житах...
Я поруч буду завжди і усюди,
Хоча мене убили на війні.
Хай бережуть про мене пам'ять люди,
Від цього буде легко тут мені...
Я знаю мамо будеш виглядати,
Дивитися на стежку будеш ти.
До серця моє фото пригортити
І пам'ять будеш вічно берегти...
Не плачте мамо, - ні я нескорився,
Загинув на непрошеній війні.
Так шкода що мій син не народився,
Що непочую ваші більш пісні..."
Зустрінем знову ми свою весну,
І листя заплете берізка в коси.
Та біль залишить в серці про війну,
І упадуть на землю дрібні роси...
Щиро вам дякую за розуміння!!! Рада що завітали!!! Материнські сльози... скільки їх... скільки болю і розпачу... та вони виростили своїх синів мужніми і сильними... То великий подвиг!!!