На небі зірка одинока
Стомившись дивиться на світ.
На Україні чорноока
З калини обірвала плід.
Оділа вишиту сорочку,
У коси ягоди вплела.
Зробила фото… поряд дочка.
Світлину воїну дала.
Як важко: він візьме світлину,
До серця ніжно пригорне,
Зобачить з фото Україну,
Котру, як матір, береже.
А з неба зірка одинока
Свій погляд кине на солдат.
З світлини діва чорноока
Моргне алмазом в сто карат.
Спасибі ніжна незнайомко
За образ дивно-чарівний.
Не покидає мене думка:
Поки ви є, то я живий.